«Де є коріння, там виросте й гілля» (народна мудрість) Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, традиції, обряди, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Ми, українці, – нація дуже давня. Свою духовну культуру почали творити далеко до християнського періоду. Разом із християнством Візантія принесла нам частину своєї культури. Київська Русь, прийнявши християнство, взяла частину культури із Візантії і додала до своєї національної батьківської культури. Зустріч України з Візантією – це не зустріч бідного з багатим, це зустріч – рівних. (Ще донедавна ми мали «старшого брата», якого навчили Богу молитися, просвітництвом займалися з мокселями, культуру несли, уму-розуму вчили. А москаль невдячний все в нас вкрав. Назву держави, церкву, історію, культурні й духовні цінності, святині і т.д., ще й назвав нас «меншим братом», малоросом. Прийшов непроханий в наш дім та ще й запроваджує свої порядки. Хай йому грець окаянному!) А поєднавши культурні надбання Візантії, українці збагатилися, урізноманітнились, привнесли якесь нове забарвлення, зміст та видовищність у наше буденне життя та свята. Бо душа і розум, крім рутинної виснажливої праці, хочуть спокою, ладу, чогось прекрасного, високого, незвичного, одухотвореного. Складно жити в злагоді з моральними цінностями, з тими ж десятьма Божими заповідями. Ми не ідеальні, але до досконалості треба прагнути. Може сьогоднішнє нещастя нас всіх напоумить. Починаємо кожен із себе. Бо збідніли, очерствіли, огрубіли, збайдужіли ми до природи, до прекрасного, один до одного. Будуймо духовний храм у своїх душах і серцях. Оздоровлюймось духовністю і нашою самобутньою, цікавою, багатою національною історією, культурою та народними традиціями і звичаями. Бо в нас і коріння глибоке, і гілля широке. Пам’ятаймо! Ми – українці, і все це наш дім, наша Україна. Дивімося Великодні композиції: Дмитро Власійчук