• Пошук по сайту
  • Пошук по документах
back

Стара версія сайту

ЗГАДАЙМО «Від голоду впавших…»

eye

78

25.11.2021 10:23

RSS

Україна в 1932-1933рр. пережила страшну трагедію - Голодомор, який забрав життя мільйони селян. За матеріалами архівів України, Поділля стало одним із епіцентрів нищення людей. Згідно зі статистичними даними, тут загинуло – від 781 тисяч 574 до 1 мільйона 127 тисяч 761 осіб.

Із відомостей видання «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область» в селах Хмільницької територіальної громади були відомі імена 1 511 осіб померлих від голоду.

У дослідженнях відомого краєзнавця Хмільницького району Миколи Дороша ця цифра сягає близько 6 940 осіб. За переписом населення 1901 року в цих селах проживало 14 049 осіб. Наведені статистичні дані не для порівняння, а для нашої пам’яті.

Це наша трагічна історія. Справжня, жорстока дійсність, про яку почали говорити лише в роки незалежності. Наші бабусі і дідусі й досі пам’ятають тривожні події того часу, згадують їх зі сльозами відчаю й жалю. Вони були свідками цих важких подій.

Ось як згадували очевидці роки спланованого голоду.

Зі спогадів Марії Гурової, с. Кожухів: «Люди пухли з голоду, вмирали ходячи. Був такий випадок, що й напівживого чоловіка жінка погрузила на підводу, щоб вивезти на цвинтар. Вона говорила: «Все одно помре, а вивезти не буде чим».

Пам’ятаю, жила недалеко коло мене Голованюк Пракседа, то вона померла з голоду, померла і її двохрічна донечка, то батько на плечах ніс хоронити…

Люди шукали на полях гнилу картоплю терли її і пекли млинці. Їли щавель, кропиву, цвіт акації, все, що можна було їсти».

Зі спогадів Марії Нечай, с. Куманівці: «Голод 1932-1933рр. я добре пам’ятаю. У людей влада відбирала урожай. Приходили і трусили все, поки не знайдуть. Ніяких документів не показували. Людей тяжко били, були випадки, що били до смерті. Ніде не можна було від них нічого сховати. До нас прийшли, а ми сховали трошки зерна під землю. Перекидали все і сказали, якщо знайдемо, то всіх закопаємо, але Бог відвів від нас і вони не знайшли нічого. Приходили до хати по 5 чоловік, завжди були ті самі люди. Це були найняті люди, сільські чоловіки. Приходили вдень і вночі. Скрізь знайдуть, де б не сховали.

Людей заставляли йти в колгосп, і хто там працював давали по 2 кг кукурудзяної крупи. Колгоспні поля охороняли і там не дозволялося збирати залишки урожаю. Був такий закон, що за п’ять колосків могли засудити і відправити в тюрму. Люди вимушені були йти до колгоспу, щоб вижити. Хто не йшов в колгосп, над тим знущалися як могли – розбирали хати, забирали до останнього, кожухи, чоботи, хто мав, корови, коні, вози.

Люди почали помирати від голоду зимою, коли не стало продуктів. Не було що їсти. Люди пухли, а допомогти було нічим і нікому, бо всі люди лишилися без запасів продовольства. Їли все, що бачили. Весною 1933 року люди були виснажені. Рвали квіти конюшини, листя вишні, лободу, все теребили і пекли з цього млинці. У річці ловили маслюк, але і їх не можна було захопити».

Зі спогадів Колтеник Марії, с. Стара Гута:

«У батькового брата Колтеника Матвія Омеляновича була дружина. Звали її Катериною. Будучи вагітною, вона вже була так опухла від голоду, що навіть не могла ходити. Породивши дитину, вона лежала. Я прийшла довідатись. Побачивши цей страх, бігом додому побігла, попросила у мами шматок хліба, мама відрізала хліба, я з цим хлібом побігла до породіллі, але було пізно: жінка була мертвою. Дитина, промучившись три дні, теж померла. Отакий був жах».

Голодомор 1932-1933р. був штучний, впершу чергу створений проти селянства та українського етносу.

Кожен день на Божественній літургії під час Великого входу, священики, взявши чашу, підносять особливі благання і моляться до Господа Бога за всіх православних християн, а особливо за тих, хто помер від голоду, хто віддав своє життя за мир на нашій землі, за тих, хто будував храми та робив добро. Господь пам'ятає їх, а ми ?...

Пам’ятаймо про тих, хто відійшов у засвіти від голодної смерті, заплативши своїм життям та маючи можливість навчити майбутні покоління молитися за них щоденно і пам'ятати свою історію.

Жертвам голодоморів дуже потрібні наші молитви, наші спомини, щоб наші душі не зачерствіли. Бо їхня страдницька смерть була й буде засторогою на віки вічні для нинішніх й майбутніх поколінь.

27 листопада … ЗГАДАЙМО «Від голоду впавших…»

Використані джерела:

  1. Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область / Лациба В., Вижга В., Кравченко і т.д.. - Вінниця: ДП "ДФК", 2008. - с.900-939 c.;
  2. Спогади Колтеник Марії жительки села Стара Гута, записані бібліотекарем села Стара Гута Жанною Поліщук.
  3. Спогади Марії Нечай жительки села Куманівці, записані бібліотекарем Комунального закладу «Бібліотека для дорослих» Хмільницької міської ради «Філія село Куманівці» Тетяною Кухар;
  4. Дорош Микола Никифорович «Запланований мор. Публіцистика. Документи» – Вінниця:О. Власюк, 2008. - 316 с.;
  5. Ткачук Олександр Іванович «Кожухів. Події і долі» - Вінниця: ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2016. – с.134-135.

 

Оксана МИХАЛИЦЯ, краєзнавець-бібліограф Комунального закладу «Бібліотека для дорослих» Хмільницької міської ради

Назад до розділу