Україна в 1932-1933рр. пережила страшну трагедію - Голодомор, який забрав життя мільйони селян. За матеріалами архівів України, Поділля стало одним із епіцентрів нищення людей. Згідно зі статистичними даними, тут загинуло – від 781 тисяч 574 до 1 мільйона 127 тисяч 761 осіб.
Із відомостей видання «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область» в селах Хмільницької територіальної громади були відомі імена 1 511 осіб померлих від голоду.
У дослідженнях відомого краєзнавця Хмільницького району Миколи Дороша ця цифра сягає близько 6 940 осіб. За переписом населення 1901 року в цих селах проживало 14 049 осіб. Наведені статистичні дані не для порівняння, а для нашої пам’яті.
Це наша трагічна історія. Справжня, жорстока дійсність, про яку почали говорити лише в роки незалежності. Наші бабусі і дідусі й досі пам’ятають тривожні події того часу, згадують їх зі сльозами відчаю й жалю. Вони були свідками цих важких подій.
Ось як згадували очевидці роки спланованого голоду.
Зі спогадів Марії Гурової, с. Кожухів: «Люди пухли з голоду, вмирали ходячи. Був такий випадок, що й напівживого чоловіка жінка погрузила на підводу, щоб вивезти на цвинтар. Вона говорила: «Все одно помре, а вивезти не буде чим».
Пам’ятаю, жила недалеко коло мене Голованюк Пракседа, то вона померла з голоду, померла і її двохрічна донечка, то батько на плечах ніс хоронити…
Люди шукали на полях гнилу картоплю терли її і пекли млинці. Їли щавель, кропиву, цвіт акації, все, що можна було їсти».
Зі спогадів Марії Нечай, с. Куманівці: «Голод 1932-1933рр. я добре пам’ятаю. У людей влада відбирала урожай. Приходили і трусили все, поки не знайдуть. Ніяких документів не показували. Людей тяжко били, були випадки, що били до смерті. Ніде не можна було від них нічого сховати. До нас прийшли, а ми сховали трошки зерна під землю. Перекидали все і сказали, якщо знайдемо, то всіх закопаємо, але Бог відвів від нас і вони не знайшли нічого. Приходили до хати по 5 чоловік, завжди були ті самі люди. Це були найняті люди, сільські чоловіки. Приходили вдень і вночі. Скрізь знайдуть, де б не сховали.
Людей заставляли йти в колгосп, і хто там працював давали по 2 кг кукурудзяної крупи. Колгоспні поля охороняли і там не дозволялося збирати залишки урожаю. Був такий закон, що за п’ять колосків могли засудити і відправити в тюрму. Люди вимушені були йти до колгоспу, щоб вижити. Хто не йшов в колгосп, над тим знущалися як могли – розбирали хати, забирали до останнього, кожухи, чоботи, хто мав, корови, коні, вози.
Люди почали помирати від голоду зимою, коли не стало продуктів. Не було що їсти. Люди пухли, а допомогти було нічим і нікому, бо всі люди лишилися без запасів продовольства. Їли все, що бачили. Весною 1933 року люди були виснажені. Рвали квіти конюшини, листя вишні, лободу, все теребили і пекли з цього млинці. У річці ловили маслюк, але і їх не можна було захопити».
Зі спогадів Колтеник Марії, с. Стара Гута:
«У батькового брата Колтеника Матвія Омеляновича була дружина. Звали її Катериною. Будучи вагітною, вона вже була так опухла від голоду, що навіть не могла ходити. Породивши дитину, вона лежала. Я прийшла довідатись. Побачивши цей страх, бігом додому побігла, попросила у мами шматок хліба, мама відрізала хліба, я з цим хлібом побігла до породіллі, але було пізно: жінка була мертвою. Дитина, промучившись три дні, теж померла. Отакий був жах».
Голодомор 1932-1933р. був штучний, впершу чергу створений проти селянства та українського етносу.
Кожен день на Божественній літургії під час Великого входу, священики, взявши чашу, підносять особливі благання і моляться до Господа Бога за всіх православних християн, а особливо за тих, хто помер від голоду, хто віддав своє життя за мир на нашій землі, за тих, хто будував храми та робив добро. Господь пам'ятає їх, а ми ?...
Пам’ятаймо про тих, хто відійшов у засвіти від голодної смерті, заплативши своїм життям та маючи можливість навчити майбутні покоління молитися за них щоденно і пам'ятати свою історію.
Жертвам голодоморів дуже потрібні наші молитви, наші спомини, щоб наші душі не зачерствіли. Бо їхня страдницька смерть була й буде засторогою на віки вічні для нинішніх й майбутніх поколінь.
27 листопада … ЗГАДАЙМО «Від голоду впавших…»
Використані джерела:
- Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область / Лациба В., Вижга В., Кравченко і т.д.. - Вінниця: ДП "ДФК", 2008. - с.900-939 c.;
- Спогади Колтеник Марії жительки села Стара Гута, записані бібліотекарем села Стара Гута Жанною Поліщук.
- Спогади Марії Нечай жительки села Куманівці, записані бібліотекарем Комунального закладу «Бібліотека для дорослих» Хмільницької міської ради «Філія село Куманівці» Тетяною Кухар;
- Дорош Микола Никифорович «Запланований мор. Публіцистика. Документи» – Вінниця:О. Власюк, 2008. - 316 с.;
- Ткачук Олександр Іванович «Кожухів. Події і долі» - Вінниця: ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2016. – с.134-135.
Оксана МИХАЛИЦЯ, краєзнавець-бібліограф Комунального закладу «Бібліотека для дорослих» Хмільницької міської ради