Життєве поле кожен засіває сам. Своєю працею. Відданістю покликанню. Вірністю своїй родині. Повагою до людей, з якими пліч-о-пліч доводиться йти професійними стежками до вершини мудрості своїх літ.
Таким «будівничим» добрих справ у місті Хмільник був Володимир Олександрович Лісіцин – досвідчений керівник Хмільницького будинкоуправління, пізніше - комунального підприємства «Хмільницька ЖЕК», депутат міської ради 23,24,5 та 6 скликань (2000-2013 рр.), голова бюджетної комісії при міській раді, громадський діяч.
Життєва стежина Володимира Олександровича розпочалася 2 жовтня 1949 року в мальовничому селі Заліщики, на Тернопільщині. Він зростав у простій, але великій родині, де цінували працю, підтримку і родинне тепло. Це й, певно, сформувало його здатність проявляти чуйність, доброзичливість, вміння слухати і чути людей, які сподіваються на підтримку.
Його дитинство минуло в селах Куманівці та Березна. Ще змалку мав чутливу душу, любив музику. Тож і не дивно, що це захоплення привело його до Хмільницької музичної школи, де вміло опанував фах керівника художньої самодіяльності.
А потім - служба в армії, далека Німеччина, військові будні, що гартували волю й характер юнака. Після повернення розпочалася нова сторінка життя: навчання у Вінницькому будівельному технікумі за спеціальністю «Технік-будівельник промислового та цивільного будівництва». І недаремно, бо вмів будувати не лише споруди, а й мости між людьми.
Професійний шлях вів Володимира Лісіцина крізь різні міста й установи: працював інженером в комбінаті комунальних підприємств смт Оржиця на Полтавщині. Згодом - у Вінницькому державному проєктному інституті: спочатку техніком, а потім інженером у відділі промислового будівництва. І де б Володимир Олександрович не був – завжди залишав по собі повагу, вдячні спогади, надійність.
Але справжнім місцем сили для нього став Хмільник, куди переїхав у 1978 році. Саме тут він «пустив своє коріння». Тут його знали, йому довіряли і поважали за людяність.
- Майже 30 років я працював із Володимиром Лісіциним, - згадує Михайло Розвора, який у той час очолював Хмільницьке комунальне підприємство теплових мереж «Теплокомуненерго». - Він працював самовіддано, не шкодуючи ані часу, ані сил. Якщо була потреба – не було вихідних, сідав за кермо та їхав на роботу. Завжди з розумінням ставився до людей, умів їх вислухати, знайти спільну мову, спокійно вирішити будь-яке хвилююче питання. Завдяки його сприянню працівники будинкоуправління отримували квартири, а сім’ї - у складних життєвих обставинах, - підтримку. Спогади про нього в мене залишилися лише світлі й добрі.
Таким турботливим Володимир Олександрович був і в родинному колі. Для близьких був опорою, щирою душею, людиною, поруч із якою вдома було затишно, а в господарстві – справно.
- Він був добрим чоловіком, батьком, «золотою» людиною. Завжди вмів підтримати, знайти потрібне слово, бути поруч у важливі миті… - згадує дружина, пані Любов.
Його діяльність у сфері житлово-комунального господарства стала справжньою місією служіння людям. Він працював у Хмільницькому будинкоуправлінні: спочатку як головний інженер, а згодом – як керівник. Був скромним, інтелігентним, але водночас надзвичайно працьовитим. Піклувався про місто, про його порядок, комфорт та зручність. І завжди – з повагою до людей.
Колеги по ЖЕКу розповідають, як доброчесно він дбав про благоустрій міста та комунальну сферу управління, допомагав людям у вирішенні їхніх щоденних потреб. Його депутатство – не про статус, а про справу, за яку хмільничанам не соромно дивитися у вічі, бо зробив добре, з душею та бажанням на краще.
Минають люди неповторні... 18 червня 2013 року серце Володимира Олександровича Лісіцина зупинилося… І хоч змінюються обставини й покоління, але світло його щирої душі та мудрого серця - не згасли. Вони в кожному, хто живе для людей і спроможний допомогти.
Згадаймо сьогодні цього достойного хмільничанина. З вдячністю за його добрі справи, які є вічними в серці свідомої громади.
Шануємо. Пам’ятаємо. Вдячні.
Відділ інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Хмільницької міської ради