Нагадуємо суспільству, що 5 серпня 1937 року, за наказом НКВД СССР  №00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Микола Єжов і відредагував сам Сталін. ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню. У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). «Знизу» полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання(!) за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити ліміти, особливо за І категорією, висувалися «зустрічні плани»(!). Нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до Москви за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Олександр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла. Дія «трійок» поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили «куркулі», «кримінальники», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «диверсанти», «шкідники», «буржуазні націоналісти» – тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, «не заслуговувала довіри». Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою «СССР». Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму, і його слід було замінити привезеним з Росії та щойно виведеним «совєтскім народом». «Трійки» поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом – і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави Леніна, який учив: «Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» «Чистка» відбулася і в концтаборах та тюрмах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Ленінґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу» (1111 осіб) стала відомою лише в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, а також 1, 2, 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Серед 290 українців: творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз. Сандармох знайшли за документами та виявили на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький «Меморіали» (Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе, Ірина Рєзнікова). Тут приблизно 150 ям, де покоїться близько 9 тисяч розстріляних. Це в 30-х роках було «обычное место расстрелов» на півдні Карелії… А скільки таких місць ми не знаємо. 2004 року стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина» там зведено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). …1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони. Тепер називають і більші цифри. «Чистка» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам із молохом терористичної держави. Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи радянської влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Починаючи з 2007 року, річниця початку Великого Терору (5 серпня) і день пам`яті Соловецького етапу (27 жовтня) відзначалися в Україні на державному рівні, відповідно до Указу Президента України В. Ющенка від 21.05.2007 р. № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Цього року, 5 серпня, у п’ятницю, о 12 годині, біля Міжнародного центру культури і мистецтв (більше відомого як Жовтневий палац), біля Хреста пам’яті жертв політичних репресій, має відбутися панахида. Прийдімо зі свічками, з портретами загиблих, з квітами. Покличмо друзів, знайомих. Хто не зможе прийти – засвітіть свічку в церкві чи вдома. Хто може – розішліть чи опублікуйте це повідомлення. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті